СКОТТ, Вальтер

(1771 - 1832)

СКОТТ, Вальтер ( 15.08.1771 — 21.09.1832) — англійський письменник.

В історію літератури Скотт увійшов як творець історичного роману. Майбутній романіст народився у багатодітній сім'ї, він був дев'ятою дитиною з-поміж дванадцяти (із них шестеро рано померли). Його батько, Вальтер Скотт, син фермера, був відомим і досить заможним адвокатом і ревним кальвіністом, а матір, Анна Резерфорд, — дочкою лікаря, професора медицини Единбурзького університету. У дворічному віці Вальтер захворів на поліомієліт, і як наслідок — атрофія м'язів правої ноги та пожиттєва кульгавість. Закінчив школу, вивчав юриспруденцію в Единбурзькому університеті. Працював у батьковій конторі, де практично ознайомився з шотландським і англійським законодавством. Адвокатська практика, пов'язана з поїздками по країні, праця секретаря единбурзького суду та шерифа одного з округів Шотландії допомогли молодому Скотту познайомитися з людьми і життям, що згодом істотно позначилося на його літературній діяльності.

За часів Скотта Единбург вже не був політичним центром Шотландії, адже з початку XVIII ст. вона перестала бути самостійною державою і ввійшла до складу Об'єднаного королівства Великобританії. Про колишню велич країни нагадували знаменитий Единбурзький замок, руїни Голірудського абатства та палаци шотландських королів, що височіли на навколишніх пагорбах. Пам'ять про минуле Шотландії зберігали архітектурні пам'ятки Единбурга та його околиць. Минуле батьківщини викликало у Скотта жвавий інтерес. У дитинстві він познайомився з історією свого роду, з родинними переказами, що переходили від покоління до покоління. Дитиною він захоплено слухав розповіді про героїчні битви і боротьбу Шотландії за свою незалежність. Роботу в суді і обов'язки шерифа Скотт поєднував із записуванням старовинних балад, народних пісень і переказів, з відвідуванням місць, пов'язаних з видатними історичними подіями та битвами. Скотт змалечку вирізнявся жадобою до знань і дивовижною пам'яттю, яка не нехтувала навіть неістотними подробицями та деталями. Він завжди багато читав, ґрунтовно вивчив історію Шотландії, Англії, інших європейських країн. Скотт захоплювався фольклором й архітектурою, знав і тонко відчував красу природи Шотландії, її лісів і полів, знався на побуті, повір'ях та звичаях шотландців. У 1795 р. Скотт одружився з Маргарет Карпентер (Шарпентьє). Наприкінці 90-х pp. XVIII ст. з'явилися його перші публікації (анонімно надрукована адаптація однієї з балад німецького поета Г. А. Бюргера (1796 p.), а згодом — переклад драми Й. В. Ґете («Ґец фон Берліхінген»). Інтерес до Бюргера, творчість якого тісно пов'язана з народною поезією, та до історичної п'єси Гете, героєм якої є рицар, котрий повстав проти княжої сваволі, можна вважати вельми характерним для Скотта-початківця: фольклор та історія, зрештою, стали для нього головними джерелами літературного натхнення. Водночас Скотт чудово знав творчість письменників європейських країн, спирався на їхні досягнення та відкриття. Своїм учителем він називав Г. Філдінга.

У 1802 р. Скотт опублікував два томи народних пісень, які він почав збирати ще замолоду, — «Пісні шотландського кордону» («Minstrelsy of the Scottish Border»). Третій том побачив світ у 1803 р. Згодом з'явилися поеми Скотта: «Пісня останнього менестреля» («The Lay of the Last Minstrel», 1805), «Марміон» («Marmion», 1808), «Панна озера» («The Lady of the Lake», 1810), «Рокбі» («Rokeby», 1813), присвячені середньовічній епосі. Реальність у цих поемах поєднується з фантастикою, факти переплітаються з вигадкою. Історичні події набули художнього втілення у поемах «Поле Ватерлоо» («The Field of Waterloo», 1815), «Гарольд Безстрашний» («Harold the Dauntless», 1817). Завдяки цим творам Скотт став знаменитим і увійшов до історії як творець жанру історичної поеми.

Внесок Скотта-романіста у розвиток літератури має неперехідну цінність. З притаманною йому глибиною проникнення у життя різних епох — від середньовіччя до сучасності — Скотт побачив «таїну життя» своєї епохи у її перехідному характері. Письменник жив на межі XVIII і XIX ст., коли феодальні стосунки змінювалися буржуазними. Патріархальна Шотландія відходила у минуле. Виникали і розвивалися нові форми суспільних відносин і життя, нові явища у сфері ідеології, літератури, мистецтва. Посилювалося прагнення з'ясувати закономірності історії, загострювався інтерес до минулого. Велич і сила Скотта полягають у тому, що він поєднав у своїй творчості вивчення історії з філософським осмисленням минулого і блискучою художньою майстерністю романіста, здійснив синтез науки і мистецтва. У цьому полягало новаторство Скотта як творця жанру історичного роману. О. де Бальзак писав: «Вальтер Скотт звеличив роман до рівня філософії історії... Він збагатив його духом минувшини, поєднав у ньому драму, діалог, портрет, пейзаж, опис; включив до своїх творів і дивовижне, і буденне, ці неодмінні складники епосу, і доповнив поезію невимушеністю найпростіших говірок».

Творчість Скотта започаткувала новий етап у розвитку роману. Не поступаючись своїм попередникам у художній майстерності, Скотт перевершує їх не тільки глибиною своєї історичної концепції, а й досконалішим методом побудови роману і розкриття характерів героїв. Романтизм у творчості Скотта поєднується з яскраво вираженими реалістичними компонентами. Дослідники зауважують, що Скотт залучив «романтичну стихію до сфери реального». Скотт звертався до значних історичних подій, розкрив роль соціальних конфліктів у історії людства, показав народні рухи, створив повнокровні народні характери. Усією логікою подій, зображених у його романах, Скотт підкреслював залежність долі окремої людини від перебігу історичних процесів, розкриваючи характери дійових осіб у їхньому зв'язку із сучасністю. Він відтворював особливості побуту людей, їхні звичаї, вдачу, колорит країн і епох, романи Скотта насичені етнографічними реаліями, письменник майстерно змальовував батальні сцени, подавав детальні портрети своїх героїв, описував умови їхнього життя та діяльності. Скотт дотримувався консервативних поглядів, був прибічником уряду торі та конституційної монархії. Він визнавав право народу на боротьбу проти гноблення, але побоювався революційних перетворень, упереджено ставився до ідеї народовладдя. І все ж він завше виступав на захист народу і у своїх кращих романах виклав саме народну точку зору на події, що відбувалися.

Скотт написав 28 романів, 19 із них присвячені Шотландії. Серед «шотландських» романів — «Веверлі» («Waverley, or Tis Sixty Years Since», 1814), «Ґай Маннерінґ» («Guy Mannering, or The Astrologer», 1815), «Антикварій» («The Antiquary», 1816), «Пуритани» («Old Mortality», 1816), «Роб Рой» («Rob Roy», 1818), «Легенда про Монтроуза» («The Legend of Montrose», 1819). Події англійської історії відтворені у романах «Айвенго» («Ivanhoe», 1820), «Монастир» («The Monastery», 1820), «Абат» («TheAbbot», 1820), «Кенілворт» («Kenilworth», 1821), «Вудсток» («Woodstock; or The Cavalier», 1826). У «Квентіні Дорварді» («Quentin Dorward», 1823) описано події, що відбуваються у Франції за часів короля Людовіка ХІ.

У романах Скотта перед нами постає цілий світ подій і почуттів, грандіозна панорама життя Англії та Шотландії упродовж кількох століть, від XII до початку XIX ст. Проблематика його романів завжди актуальна; про яку б епоху Скотт не писав, він осмислює її з погляду сучасності. Письменник ретельно вивчав історичні документи, пам'ятки, костюми, звичаї, вважаючи точність необхідною умовою створення повновартісного історичного роману.

У «шотландських» романах історія країни показана у її вирішальні моменти. Усі авторські (та й не тільки) сподівання перевершив успіх першого історичного роману Скотта «Веверлі», що вийшов друком без прізвища автора (наступні романи, аж до 1827 p., виходили як твори «автора Веверлі»). Сюжет цього роману — історичні події 1745 p., коли шотландці зробили останню значну спробу здобути незалежність від Англії. Центральним героєм є молодий англійський дворянин Едвард Веверлі, котрий як офіцер англійської армії їде служити у Шотландію і потрапляє з одного ворогуючого табору в інший. У «Легенді про Монтроуза» події відбуваються в середині XVII ст., вони пов'язані з чварами двох феодалів — Аргайла і Монтроуза — і з долею племені Синів Туману, яке кровно ворогує з іншими шотландськими кланами. Коріння цієї ворожнечі сягає у сиву давнину, коли Сини Туману стали на захист патріархально-родового устрою і виступили проти феодалізації Гірської Шотландії. Розуміючи усю небезпеку наслідків кровної ворожнечі кланів, Скотт захоплюється високими моральними якостями Синів Туману, їхніми волелюбністю, чесністю та хоробрістю. Моральні принципи людей цього гірського племені втілені у передсмертних словах Рональда Мак-Іфа, з якими він звертається до внука: «Бережи незаплямованою свободу, яку я заповідаю тобі у спадок. Не міняй її ні на пишні шати, ні на стіл, що вгинається від смаколиків, ні на пухову перину... Живи вільним... Плати добром за добро. Мсти ворогам свого племені!»

Історію Англії Скотт починає з подій, описаних в «Айвенго». Дія відбувається наприкінці XII ст. Джерелом історичних подій для Скотта слугували середньовічні літописи. Захоплива розповідь ґрунтується на справжніх історичних фактах і побутових реаліях. «Письменник може собі дозволити змалювати почуття і пристрасті своїх героїв набагато детальніше, ніж це зроблено у старовинних хроніках, — писав Скотт, — але, як би далеко він у цьому не зайшов, він не повинен додавати жодних подробиць, що не відповідають звичаям епохи».

«Айвенго» — роман про далеке минуле, про час, який, за словами Скотта, «позначений різкими суперечностями між саксами, котрі орали землю, і норманами, котрі володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішуватися з переможеними, ані визнати їх людьми своєї породи». Події роману відбуваються в 1190-і pp., коли на троні перебував король Річард Левине Серце. Від часу битви під Гастінгсом (1066), коли Вільгельм Завойовник здобув перемогу над англосаксонським військом і королем Гарольдом, минуло вже 130 років. Нормани захопили Англію, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні чвари ускладнювалися соціальними конфліктами — між селянами-кріпаками та феодалами. Ведеться боротьба за централізацію королівської влади, це необхідно для приборкання феодалів і досягнення єдності країни. Королю Річардові доводиться боротися проти свавільних баронів, герцогів та графів. Його підтримують міщани та селяни, які страждають від панських усобиць; до королівського війська приєднуються такі люди, як Айвенго, — малоземельні або позбавлені спадщини феодали.

Скотт змалював усі суспільні верстви середньовічної Англії: саксонських вельмож (Ательстан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена, яка перебуває під захистом Седрика), норманських рицарів (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі, де Буаґільбер), духовенство (абат Еймер, чернець Тук, який бореться на боці селян), селян (раби Седріка Вамба і Гурт), а також вільних стрільців, яких очолює відважний Локслі, єврея-лихваря Ісаака з Йорка, котрий разом зі своєю донькою Ребеккою зазнає жорстоких утисків, та ін. Всі вони відіграють свою роль у панорамі подій і кожен з них показаний виразно та яскраво. Епоха раннього середньовіччя змальована з притаманними їй брутальною суворістю і захопливою барвистістю. Скотт підкреслює контраст між красою природи й умовами життя народу, розповідає про сваволю феодалів, про перетворення рицарських замків на розбійницькі кубла, про грабунки і насильства, якими промишляють рицарі-хрестоносці, про пишноту рицарських турнірів.

Образ короля Річарда в романі видається дещо ідеалізованим. У Скотта — це шляхетний і відважний лицар, доблесний воїн, який викликає захоплення у всіх, хто бачить його в бою. Натомість історія знає іншого Річарда — брутального, підступного і жорстокого. Перекручуючи історичну правду, Скотт керувався цілком певним задумом: показати історичну необхідність централізації королівської влади, яка покладе край внутрішнім чварам у країні. В «Айвенго», як і в інших своїх романах, Скотт поєднує опис окремих доль з історичними подіями. Роман Скотта допомагає не лише дізнатися про історію, а й зрозуміти та відчути її.

Звертаючись до різних епох, Скотт на історичному матеріалі кожної з них підкреслював неминучість зміни старого новим. Розповідаючи в «Айвенго « про боротьбу англосаксів і норманів, він показав історичну закономірність перемоги останніх, оскільки саме вони були носіями більш розвинутих форм феодалізму. У «Квентіні Дорварді» підкреслюється необхідність зміцнення абсолютизму та централізації влади з метою боротьби проти великих феодалів. Звертаючись у «Роб Рої» до подій XVIII ст., письменник розкривав неминучість народних повстань в умовах становлення буржуазного суспільства.

Скотт відомий як автор низки повістей, оповідань, історичних праць («Історія Шотландії», «Життя Наполеона Бонапарта» та ін.). Він також видавав праці мемуарного і біографічного характеру, виступав як літературний критик. Беручи участь у видавничій діяльності, він зазнавав невдач, банкрутував, був змушений напружено працювати, писати, щоби відшкодувати втрачені кошти. Більша частина життя Скотта минула у його маєтку Ебботсфорд, де письменник і помер.

У світову літературу Скотт увійшов як творець історичного роману. Він належить до плеяди найвидатніших майстрів красного письменства. У центрі Единбурга у 1840-х pp. було споруджено пам'ятник Вальтеру Скотту (архітектор Дж. Кемп); статую письменника створив скульптор Дж. Стіл. Пам'ятник нагадує шпиль готичного собору, під склепінням якого — постать великого шотландського письменника. Цей монумент став окрасою і символом столиці Шотландії.

Творчість Скотта справила значний вплив на українську літературу. її добре знав і високо цінував Т. Шевченко, нею захоплювались і вивчали Марко Вовчок, М. Драгоманов, Леся Українка. Проте найбільший вплив романістика Скотта мала на П. Куліша, засновника жанру історичного роману в українській літературі.

Перші переклади творів Скотта з'явилися у Львові в 1877 p., роман «Айвенго» виходив у 1929 і 1955 pp.