Данте Аліґ'єрі (іт. Dante Alighieri; 13 липня 1265, Флоренція — 13/14 вересня 1321, Равенна) — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема "Божественна Комедія" (іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня.

Про освіту Данте теж мало відомостей, та, очевидно, він отримав добре виховання, бо вражав сучасників незвичайною освіченністю. Є припущення, що він навчався вдома.Також, відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Він вивчав тосканську поезію, в той час, коли в Тоскані стала відома Сицилійська Поетична Школа (Scuola poetica siciliana). Данте також цікавився поезією окситанських трубадурів та класичною поезією античності (особливо захоплювався творчістю Вергілія).

Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства і який був у складному протистоянні з ґібеллінами, які підтримували імператора Священної Римської імперії. Ґвельфи в свою чергу ділилися на чорних ґвельфів і білих ґвельфів.

Данте стверджував, що його родина походить від давніх римлян, (Inferno, XV, 76), але найстаршим родичем, якого він міг згадати був Каччаґуйда Єлисейський (Paradiso, XV, 135), який жив не раніше 1100 року. Батько Данте, Аліґ’єро де Белінчеоне, був білим ґвельфом, який не зазнав помсти ґібеллінів після того, вони виграли битву біля Монтаперті на початку XIII ст. Це навіює думку, що родина Аліґ'єро мала деякий престиж і статус.

Матір поета звали Донна Белла Абатська. Вона померла, коли Данте було 5 чи 6 років і його батько одружився ще раз, з Лапою Крістіамо Чіалуфі. Та чи справді він одружився з нею, точно не відомо, адже в ті часи для вдівців це було непросто. Проте точно відомо, що ця жінка народила двох дітей.

Коли Данте йшов 13-й, в 1277 році, його заручили з Джеммою ді Манетто Донаті. Контрактні одруження в такий ранній період були типовим явищем і включали формальну церемонію проставлення підписів перед нотаріусом. Одружився Данте 1293 року, але своє перше кохання до Беатріче проніс через усе життя. Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею.

Родина Джемми ді Донаті була одною із найвпливовіших у Флоренції в період пізнього Середньовіччя. Політично Данте належав до угрупування білих ґвельфів, які чинили опір надмірній владі Папи.

Коли Данте мав 9 років, він зустрів Беатріче Портінарі, дочку Фолко Портінарі, в яку закохався «з першого погляду», але ні разу навіть не заговорив до неї. Після досягнення повноліття він часто бачив Беатріче, обмінюючись з нею вітаннями на вулиці, але ніколи добре її не знав — він подавав приклад так званого «ввічливого кохання». Тепер важко зрозуміти, всіх його обставин. Проте саме це кохання було найсвітлішою подією в житті Данте й, можливо, поштовхом до літературної творчості. В багатьох поезіях Данте зобразив Беатріче як напівбожество, що постійно спостерігає за ним. Цікаво, що Данте в жодній із своїх поем не згадував свою дружину. На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року.

Після смерті коханої Данте посвятив себе філософським дослідженням релігійних шкіл. Він брав участь у диспутах, які влаштовували публічно у Флоренції два головних ордена (францисканський і домініканський).

Ця «надмірна» пристрасть до філософії пізніше буде критикуватися персонажем Беатріче в «Чистилищі» (Purgatorio), другій частині Комедії.

З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після вступу в силу реґламенту 1295 року, який дозволяв людям із середніх верств займати політичні посади, якщо вони зареєстровані в якомусь мистецтві, Данте увійшов у гільдію цілителів і фармацевтів. В наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах.

Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачені, але завдяки іншим джерелам було відтворено велика частину його біографії: Данте був у Раді народу з листопада 1295 року до квітня 1296 року, в групі «Мудреців» в грудні 1296 року, з травня по вересені Данте входив до Ради Ста. Іноді його посилали з дипломатичною місією.

Не зважаючи на те, що Данте входив до партії ґвельфів, він завжди намагався перешкодити своєму найлютішому ворогові Папі Боніфацію VIII. З прибуттям кардинала Маттео д’Акваспарта, посланого, принаймні, номінально, як миротворця (насправді папа хотів через нього зменшити владу білих ґвельфів).

Після поразки Ґібеллінів, Ґвельфи поділилися на дві фракції: Білі Ґвельфи – партія Данте, і Чорні Ґвельфів. Спочатку роскол стався через сварку родин, проте скоро з’явилися й ідеологічні розбіжності стосовни ролі Папи Римського у флорентійських справах: Чорні підтримували Папу, а Білі хотіли більше свободи від Риму.

У 1300 році Данте став членом ради шести пріорів, але папська партія виселила його з Флоренції, конфіскувавши усі маєтності. У 1301 році Данте присудили до спалення, будинок його зруйнували. Рятуючись від жорстокого вироку йому довелось назавжди покинути рідне місто.1302 року флорентійська влада постановила, що Данте загрожуватиме страта, якщо він наважиться з'явитися у місті, не виплативши призначеного штрафу у розмірі пя'ти тисяч флоринів.

Відтоді Данте 19 років вів мандрівне життя, і на цей період припав пік його літературної творчості. Спершу він потрапив до Верони, згодом — до Лукки та Падуї. Мав дружні стосунки з імператором Генрихом VII, з яким зустрівся у 1313 році, коли той приїздив до Риму. Данте сподівався на його підтримку, але смерть імператора перекреслила усі його сподівання на повернення до Флоренції. Від 1320 року і до кінця життя він знайшов притулок у Равенні.

Помер Данте у Равенні в ніч з 13 вересня на 14 вересня 1321 року. Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів.